Психічне становлення індивіда, формулювання особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Історія попереднього розвитку людину (філогенез) впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами - біологічним і соціальним. Процес психічного розвитку дитини характеризується загальними закономірностями, що зберігаються протягом усього онтогенезу.
Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини
Сучасна дитяча психологія ґрунтується на позиції детермінованості психічного розвитку дитини взаємодією різних чинників, обставин, умов, тобто біологічних і соціальних факторів.
Біологічні фактори - сукупність природних чинників, які впливають на Індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.
Після народження дитина потрапляє у середовище людей - соціум, який активно впливає на її розвиток.
Соціальні фактори - сукупність чинників, вироблених суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку людини як суспільної істоти.
Ця концепція пояснює процес розвитку людини, водночас вказучи на можливість опосередкованого керівництва ним. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості - соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти взаємопов'язані у процесі розвитку дитини.
Основні концепції психічного розвитку дитини
Психічний розвиток є процесом незворотних, спрямованих і закономірних змін, які призводять до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень у психіці і поведінці людини. Основними властивостями розвитку, які відрізняють його від усіх інших змін, є такі:
а) незворотність - здатність до накопичення змін, "надбудови" нових змін над попередніми;
б) спрямованість - підпорядкованість єдиній, внутрішньо взаємозв'язаній лінії розвитку;
в) закономірність - здатність до відтворення однотипних змін у різних людей.
Також вирізняють головні фактори (провідні детермінанти) розвитку людини. До них належать:
1) спадковість -властивість організму повторювати у низці поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку;
2) середовище - суспільні, матеріальні і духовні умови існування людини;
3) активність - діяльний стан організму як умова його існування і поведінки; системо утворювальний фактор взаємодії спадковості і середовища.
Спадковість впливає на індивідуальні властивості людини і є передумовою її розвитку, середовище (суспільство) - на соціальні властивості особистості; активність - на індивідуальні і соціальні властивості.
Психічний розвиток дитини, перетворення безпомічного немовляти на особистість відбувається за певними законами, які вивчає дитяча психологія. Ця проблема є однією з найактуальніших у сучасній психології. Інтерес до неї має не лише теоретичну природу, значною мірою він спричинений і педагогічною практикою, яка потребує постійного вдосконалення навчання і виховання.
Ядром теорії психічного розвитку є розкриття його рушійних сил, виявлення ролі біологічних і соціальних факторів (спадковість, середовище, навчання і виховання) у становленні особистості. У дискусії з цих питань викристалізувалися полярні погляди представників біологізаторського, соціологізаторського напрямів. Прихильники біологізатпорського напряму (С.-Г. Холл, Д. Селлі, Ш. Бюзер, Д. Мейлі та ін.) виходять із визнання того, що всі психічні особливості людини є вродженими, зміна періодів розвитку, виникнення різноманітних психічних процесів, властивостей, якостей особистості обумовлені спадковістю. Психічний розвиток вони розглядають як поступове кількісне розгортання, дозрівання спадкових структур (здібностей, інтересів, рис характеру), які дитина успадковує так само, як будову тіла, риси обличчя, форму рук тощо. Появу нових якостей вони заперечують.
У межах цієї концепції виокремилося кілька теорій. Прихильники біогенетичної теорії вважають, що дитина за короткий період свого життя долає всі ті етапи, що й людство у своєму розвитку.
Немає коментарів:
Дописати коментар